Хто: доктор юридичних наук, доктор філософії (Лондонський університет), професор, завідувач кафедри міжнародного і європейського права Національного університету “Києво-Могилянська академія”, керівник кафедри ім. Жана Моне з права ЄС, президент Української асоціації європейських студій

Співпраця з Британською Радою: заснування українських “муткортів” з національного права; партнерство між юридичним факультетом Донецького національного університету та Університетом Дарема

Співпраця Романа Петрова з Британською Радою налічує вже понад 20 років, ще з його студентських років у Донецькому національному університеті. Він був лідером студентської наукової організації - Молодіжного центру правничих досліджень і активно займався “муткортами” (англ. «MootCourts»— юридичними змаганнямиу формі моделювання судового процесу з вигаданої. Ще з того часу він знає Саймона Вільямса — тоді молодого фахівця з Великої Британії, заступника керівника, а тепер директора Британської Ради в Україні. “Дуже добре пам’ятаю нашу першу зустріч, коли я приїхав з Донецька. В мене було багато питань, пропозицій. З самого початку я почув дружню відповідь, відкритість з боку Саймона, і він дуже зацікавився тим, що ми робили в Донецьку. І так склалося, що з самого початку ми почали реалізовувати багато спільних проектів”. Перший “проект” стосувався Романа особисто — Саймон заохотив його податися на стипендію від британського уряду Chevening на навчання в магістратурі британського університету. Після дуже складного випробування з другої спроби Роман Петров отримав стипендію в університет Дарема, куди поїхав вивчати право Європейського Союзу. “В той самий рік я отримав стипендію від Посольства США і мав зробити вибір, але заохочення та енергія Саймона мене спонукала обрати саме Велику Британію — і я не жалкую про це, тому що саме коли я поїхав вивчати європейське право до Дарема в дуже відомих і цікавих викладачів, я зробив вибір свого життя й до сьогодні займаюся саме правом ЄС. Тобто фактично можу сказати, що Саймон допоміг мені обрати фах моєї професійної кар’єри”.

“Після навчання в Даремі я повернувся викладати до ДонНУ, і ми одразу почали активно співпрацювати з Британською Радою з кількох цікавих проектів, серед котрих було поширення досвіду муткортів в Україні. Муткорти — це як юридичний спорт. Зараз вони стали дуже популярними й трендовими, багато університетів беруть участь у міжнародних змаганнях, багато, включаючи і мій НаУКМА, перемагали в престижних міжнародних змаганнях. Але десь у 1999-2000 році ми з Саймоном вирішили запропонувати інший формат — змагання українською мовою для українських університетів з національного права. І перший такий муткорт відбувся саме в Донецьку в 2000 році — змагання з господарського права, в якому завжди спеціалізувався ДонНУ. Такий муткорт ми назвали “Юридичні змагання з господарського права”, і я би сказав, що це була дуже серйозна історія успіху, бо за декілька років це змагання набуло поширення по всій Україні. Вінцем його успіху було те, що Саймон і Британська Рада привезли на відкриття чергового змагання в м. Донецьк колишню голову Британської Ради, баронесу Гелену Кеннеді, дуже відомого королівського адвоката, (англ. «Queen’sCounsel»). Вона відкривала це змагання, зустрічалася з суддями, і це була дуже важлива подія, яка багато вплинула на якість змагання, на бажання студентів брати участь в судових процесах у відповідності з найкращими європейськими стандартами. Тобто як результат такої ініціативи, наскільки я знаю, зараз в Україні існує більше  10-ти національних змагань з різних галузей права, які вже набули великої популярності. І я би сказав, що саме Британська Рада була піонером того, щоб цей досвід муткортів перенести на національну основу. Це дійсно збагачує національне право, тому що це виховує нових українських фахівців і спеціалістів нової генерації”.

“Наступним нашим спільним проектом, який я також можу назвати історією успіху, було партнерство між юридичним факультетом ДонНУ та Даремським університетом, підтримане Британською Радою. В рамках цього проекту я і мої колеги їздили до Дарема, а викладачі звідти приїжджали в Донецьк — і ми розробили нову програму та низку курсів з права ЄС. Як результат у 2003 році я був першим викладачем з України, який отримав статус і нагороду, модуль імені Жана Моне від Європейської Комісії. Тобто в Донецьку вперше в Україні був курс програми Жана Моне, яка дуже відома і підтримується в рамках ЄС”.

“Було багато інших проектів — це і бібліотека міжнародного права, яка в нас існувала, потім Британську Раду в Києві очолив Майкл Берд — і ми це партнерство підтримували. І я, і мої колеги були дуже задоволені співпрацею з БР і з Саймоном Вільямсом особисто”.

З 2010 року Роман Петров живе в Києві й викладає в Києво-Могилянській академії. “Сподіваюся, що ми відновимо наше партнерство, але все те, що я зараз роблю — всі проекти мають коріння саме з тих часів, коли ми це починали на початку 2000-х з офісом Британської Ради.”

До того ж, крім визначального впливу на кар’єру Романа Петрова, Британська Рада ще й доклалася до його особистого життя: “Моя дружина — також стипендіатка програми Chevening, ми разом навчалися в Донецькому національному університеті, а одружилися саме після того, як вона закінчила навчання по цій програмі у Великій Британії”.

За словами Романа, Британська Рада — це дуже впливовий бренд, особливо в зв’язках з британською науковою спільнотою, і краще розвивати наукові і академічні контакти за підтримки цієї організації. Він вважає за потрібне, щоби був якийсь лейбл Британської Ради, який би надавався університетам чи окремим професорам або курсам, які активно просувають англійську мову чи науку, пов’язану з Великою Британією. “Я як правник зараз активно співпрацюю з британськими колегами з багатьох питань, зокрема з питання «Брекзіту». Також зараз почалася підготовка переговорів до укладання угоди про зону вільної торгівлі між Україною і Великою Британією. Це також цікава справа. Тому є багато питань, з яких Британська Рада може бути в нагоді”.

Роман Петров зауважує, що Британська Рада є своєрідним представництвом Об’єднаного Королівства в інших країнах. “Це своєрідна вітальня, як в театрі чи музеї. Коли люди заходять у цей офіс, особливо молодь — вони отримують перші враження про Велику Британію. Так було і в моєму випадку: моє перше враження про цю країну будувалося саме на тих людях, з ким я працював у Британській Раді, на тому будинку, де вона в минулому розташовувалася.” На його думку, офіс Британської Ради з першого кроку руйнує традиційне сприйняття Британії як консервативне, надтрадиційне суспільство, побудоване на історичних фундаментах. “Цей меседж говорить про те, що сьогоднішня Велика Британія — це мультикультурне (і на це надається серйозний наголос), багатомовне, я би сказав, суспільство з високим рівнем терпимості, сприйняття інших особистостей, але завжди вражає те, що, незважаючи на такий меседж сучасної Британії, завжди є портрет королеви, і це одразу дає зрозуміти, що це конституційна монархія, і традиції поважаються, та все ж з корекцією на сучасне життя. Вона дуже відрізняється від інших і посольств, і культурних інституцій, як-от Ґьоте-Інститут чи Альянс-Франсез — вона досить унікальна”.

“Зараз Британська Рада дійсно робить погоду і моду в Україні — всі події, все найкраще, що вона привозить, дійсно користується попитом. Більше того, я завжди говорю всім своїм студентам, що потрібно брати участь у відборі на отримання престижних стипендій для навчання у Великій Британії, серед яких найбільш престижна – саме Chevening. І по-третє, ті мовні курси, які пропонуються Британською Радою, є найкращими в Україні, я це знаю, мої діти також їх відвідують. І також це раджу багатьом своїм знайомим і друзям, хто хоче серйозно підвищити рівень англійської мови. В сфері науки та підтримки партнерства з академічними установами Великої Британії я хотів би, щоб Британська Рада робила більше — але розумію, що це залежить від фінансування, загальної політики й підтримки уряду. І важливий елемент — це наявність бібліотеки, яка безкоштовна для тих, хто відвідує курси, і яка дуже корисна для тих, хто починає вивчати мову, бо дає можливість користуватися літературою, яка саме зараз користується попитом у самій Британії. Тому я завжди як можу просуваю Британську Раду, тому що вона дійсно відіграє велику роль в українському суспільстві, я це визнаю завжди.”