12-13 жовтня на Сцені 6 Довженко-Центру (вул. Васильківська, 1) десять фіналістів конкурсу Taking the Stage 2018 представили на розгляд журі та глядачів сценічні ескізи проектів. Професійне журі обрало двох переможців:

  • «Коханець» Гарольда Пінтера, реж. Ната Бударіна і Малий драматичний театр (м. Київ);
  • «Аліса в Дивокраї» Льюїса Керола, реж. Ірина Ципіна, Перший театр для дітей та юнацтва (м. Львів).

Глядачі також мали можливість визначити свого улюбленця — третього переможця програми. Цього року думка глядачів збіглася с думкою журі — найбільшу голосів було віддано за «Коханця». Оскільки Ната Бударіна вже входить до двійки переможців, ми вирішили віддати нагороду глядацьких симпатій другій за кількістю глядацьких голосів Тамарі Труновій і театру «Актор» з постановкою «Усі чудові речі».

Переглянути записи з першого та другого дня фестивалю Taking the Stage 2018.

Фото з першого та другого дня.

Фіналісти програми Taking the Stage 2018

  • Режисер Макс Афанасьєв і Херсонський обласний академічний театр ляльок у співпраці з Totem Centre Theatre Lab — «Далеко», Керілл Черчілл;
  • Режисер Тимофій Бінюков та Одеський обласний театр ляльок — «Фермер Джайлз із Хему», Джон Р. Р. Толкін;
  • Режисер Ната Бударіна та Український малий драматичний театр — «Коханець», Гарольд Пінтер (Київ);
  • Режисер Марія Грунічева на сцені Малої опери — «Розенкранц та Гільденстерн мертві», Том Стоппард (Київ);
  • Режисер Лариса Діденко та Перший театр для дітей та юнацтва — «П’ятидесятниця», Девід Едґар (Львів);
  • Режисер Джек Кловер та PostPlay Театр — «Інститут національного забуття», Джек Кловер (Київ);
  • Режисер Євгеній Сидоренко та Чернігівський молодіжний театр і театр Teatrum Mundi — «Макбет», Вільям Шекспір (Чернігів);
  • Режисер Тамара Трунова та театр «Актор» — «Усі чудові речі», Данкан Макмілан (Київ);
  • Ірина Ципіна та Перший театр для дітей та юнацтва — «Аліса в Дивокраї», Льюїс Керрол (Львів);
  • Олена Щурська та Український малий драматичний театр — «Амстердам», Ієн Мак’юен (Київ).

Цьогорічна тема: "Відкрите суспільство: чи є минуле прологом"?

Одна з найбільш захоплюючих сцен у Вільяма Шекспіра — у п’єсі «Буря» (Дія друга). У ній Антоніо переконує свого брата Себастьяна вбити їхнього батька. Вони не мають вибору, стверджує Антоніо. «Минуле є прологом, —  говорить він братові, — а майбутнє здобути мусим ви і я». Самою долею судилось їм опинитись у цьому моменті часу і, щойно батько помре, на них чекають великі справи.

Зміни, говорить нам п’єса, неминучі, і саме тут починається цікаве. Шекспір, випередивши думкою свій час, припускає, що найголовніше — наша особиста відповідь на виклики, якими супроводжуються кардинальні зміни. Що відповість Себастьян на цю вимогу долі?

Як ми реагуємо на реальні чи потенційні зміни? Сучасне покоління краще за попередні готове до аналізу змін та внесення їх у нашу соціальну структуру. Ми маємо ширший доступ до інформації, технічних знань і способів втілення змін у суспільство, ніж будь-яке інше покоління за всю історію людства. У нас є інструменти, які дозволяють нам обернути невідворотні зміни собі на користь. Навіть швидкий погляд на історію ХХ століття доводить, що ми, нехай недосконало, саме так і зробили. Як вид, ми багато в чому подолали сильну емоційну привабливість, яка робила колоніалізм бажаним і тоталітаризм можливим. Ми обрали свободу і відкриті суспільства, структури яких здатні змінюватися. Ми достатньо розвинулись інтелектуально, щоб убезпечити себе від потрапляння у пастку єдиного, регульованого кимось способу мислення про різні явища — расу, стать, культуру, Бога, економіку, політичну владу, освіту, мистецтво і навіть долю. 

Чи нам це не вдалося?

Можливо, успіхи відкритого суспільства соціальної структури, яка незмінно є неупередженою до альтернативних точок зору – призвели до такої кількості реальних і потенційних змін, з якою ми, як вид, вже не здатні впоратись? Чи свідчать сучасні політичні тенденції в західних демократіях, якими заохочуються ізоляціонізм, закриття кордонів, «етнічна чистота» та «традиційні цінності», про те, що ми готові повернутись до більш жорстких і менш толерантних соціальних структур свого минулого? І чи є ці тенденції відображенням свідомого вибору? Чи, можливо, протидія правам людини, особистій мобільності, економічній незалежності, імміграції та верховенству індивідуальної ідентичності є частиною нашої біологічної опірності змінам і набутої нами схильності до інерції? Зрештою, рисою всіх природних та інших явищ — від радіоізотопів до погодних систем і місцевої політики — є підтримування порядку з метою якщо не цілковитого уникнення, то хоча б мінімізації впливу хаосу та безладу. Можливо, «минуле є прологом» — це лише інший спосіб стверджувати, що ми не здатні опиратись своєму онтогенезу. Ми є такими, якими є.

Дехто мириться із цим сумним твердженням, припускаючи, що від нашого прологу — нашого минулого — не втекти: наші спадкові інстинкти ніколи не залишать нас у спокої. Ми створені, щоб здійснювати владу. І якщо це знадобиться для гарантування нашого виживання, ми, як вид, будемо протистояти таким концепціям, як вільний обмін думками та гідність у самобутності. Інший відомий британський автор описав цей стан так: «Якщо ти жадаєш побачити картину майбутнього, то уяви чобіт, що чавить людське обличчя вічно» (Джордж Орвелл, «1984»).

Власне кажучи, альтернатива цьому — розвиток прогресивного, відкритого суспільства — навряд чи менш тривожна, тому що й вона сповнена невідомості, непевності та ризиків. Проте дуже сильним аргументом є теза, що життя за принципом «живи й дай жити іншим» є єдиним по-справжньому цивілізованим шляхом вперед. Надалі розвивати нашу здатність до добросердя. Розкривати обійми «Іншому». Відкривати себе кожному впливу, толерантно сприймати будь-яку відмінність і, таким чином, виживати і навіть процвітати.

Перед нами, очевидно, стоїть вибір. 

Розгляньте ці думки як запрошення до участі в програмі Taking the Stage: 2018 і зверніться у своїй  драматургічній майстерності до питання: «Відкрите суспільство: чи є минуле прологом?». 

Джоел Ракош

Розклад конкурсу:

1 червня — 29 липня — прийом заявок

29 липня — 12 серпня — переклад заявок  

13 серпня — 3 вересня — розгляд зявок членами журі 

7 вересня — анонс шортліста конкурсу 

10-14 жовтня — репетиції, публічна презентація проектів, інтерв’ю з членами журі; 

Листопад — грудень — початок роботи над проектами переможцями, роботи з менторами; 

Лютий — березень 2019 — прем’єри.

Члени журі з України

Майя Гарбузюк — театральний критик, історик театру. Кандидат мистецтвознавства (2007), доцент (2011). Випускниця та аспірантка кафедри театрознавства Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. У 1991-2001 рр. — працівник літературної частини Львівського національного театру ім. М. Заньковецької. Від 1999 р до сьогодні — асистент, згодом — доцент  кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету ім. І Франка. Головний редактор театрознавчого часопису "Просценіум". Голова Театрознавчої комісії Наукового товариства Шевченка. Член журі та експертних рад багатьох українських театральних фестивалів. Автор понад 200 наукових праць та критичних статей. Коло наукових зацікавлень: сценічна шекспіріана в Україні, історія іншомовного театру в Україні, історія театру у Львові, постколоніальні студії, порівняльне театрознавство, театрознавча імагологія. 

Ростислав Держипільський — директор-художній керівник Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка, викладач майстерності актора в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, генеральний директор Міжнародного фестивалю актуального мистецтва «PORTO FRANKO», заступник Голови Національної спілки театральних діячів України, народний артист України. 

Серед основних векторів творчої та адміністративної діяльності Р. Держипільського: пильна увага до репертуарної політики театру, активне оновлення афіші поточного репертуару, орієнтація на найкращі зразки як класичної, так і сучасної української та європейської драматургії, запрошення до співпраці відомих українських режисерів, кадрова реформа у театрі (залучення до співпраці кваліфікованих спеціалістів різних профілів). Саме за період керівництва Ростислава Держипільського театр отримав статус «академічного».

З приходом Ростислава Держипільського театр відновлює активне фестивальне та гастрольне життя. Уперше за всю історію Івано-Франківського театру колектив здійснює гастролі за океаном. З виставою «Солодка Даруся» було відвідано 3 міста Канади (Оттава, Монреаль, Торонто) та 5 міст США (Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Філадельфія, Клівленд, Чікаго).

Стас Жирков — директор-художній керівник Київського академічного театру «Золоті ворота», керівник напряму молодіжної політики Національної спілки театральних діячів України, заслужений артист України.

Окрім «Золотих воріт» співпрацює із різними театрами. Зокрема, на сцені Київського академічного Молодого театру поставив вистави: «Любов людей» Дмитра Богославського, «Потрібні брехуни!» за Івом Жаміаком та «Серпень: Графство Осейдж» Трейсі Леттса. На сцені Київського академічного театру на Подолі — «Дівчинка з ведмедиком, або Неповнолітня» за романом В. Домонтовича.  У 2016 році був запрошений до Магдебурзького театру, аби в рамках німецько-українського фестивалю «Дикий Схід. Подія Україна» випустити спектакль за п’єсою Павла Ар’є «На початку та наприкінці часів». У 2017 році разом із Павлом Ар’є та Магдебурзьким театром реалізував проект «Чому Михайло Гурман не вижив» — сучасна версія класичної п’єси Івана Франка «Украдене щастя». 

Вистави Стаса Жиркова представляли Україну на різних міжнародних фестивалях (Білорусь, Німеччина, Польща), на двох шоукейсах для європейських ETC та IETM. Лауреат театральних премій: вистави «Сталкери» та «Слава героям» за п’єсами Павла Ар’є у 2016 та 2017 роках були відзначені преміями «Київська Пектораль» у номінаціях – відповідно «Краща вистава камерної сцени» та «Краща режисура».

Члени журі з Великої Британії

Керолайн Штайнбайс — режисер-фрілансер. Народилася в Мюнхені, у теперішній час мешкає в Лондоні. Керолайн навчалася у коледжі Royal Holloway Лондонського університету, а ступінь магістра отримала в Королівській школі драми та ораторського мистецтва. У 2009 році  Керолайн стала володаркою престижної премії JMK Award for Outstanding Directors. У 2011 році її було запрошено представити свою роботу на фестивалі Radikal Jung у Мюнхені. З 2011 по 2013 роки працювала асистентом з міжнародних зв’язків театру Royal Court, у теперішній час є помічником режисера в Шеффілді. Серед недавніх режисерських робіт Керолайн можна назвати, зокрема, такі: «Любов та інформація» (Love and Information, Sheffield Theatres), «Едвард II» (Cambridge Arts Theatre), «Буря» (Royal & Derngate), «Суворе випробування» (The Crucible, Manchester Theatre Royal), «Ми хочемо, щоб ви дивилися» (We Want You To Watch, National Theatre), «Розбите серце» (The Broken Heart, Globe Theatre), «Шоу 6» (Show 6, Lyric Hammersmith), «Бери, люби, тікай» («Київський академічний Молодий театр»), «Ток-шоу» (Royal Court), Mint (Royal Court), «Блискучі пригоди» (Brilliant Adventures, Royal Exchange Theatre, Манчестер), «Час пожинати» (A Time To Reap, Royal Court), «Землетруси в Лондоні» (Earthquakes in London, тур Великою Британією, організований компанією Headlong Theatre), «Заряджений» (Charged, Soho), «Ціна речей» (The Cost of Things, Public Theatre, Нью-Йорк), «Спорт і розваги» (Sports et Divertissements, La Carrier Du Normandoux, Пуатьє), «Божевільний ліс» і «Фоторепортаж» (Mad Forest, Photo Story, BAC), «Майл-Енд» (Mile End, Southwark Playhouse і тур Великою Британією), а також численні читання і майстер-класи в театрах National Theatre, Royal Court, Young Vic, Soho, Old Vic і Theatre Royal Plymouth.

Джаваад Аліпур — письменник, режисер, журналіст, драматург та активіст, який працює у найрізноманітніших сферах та обставинах. На позиції асистента режисера театру Theatre in The Mill надавав менторську підтримку та допомагав у роботі молодим митцям. Також працював помічником режисера театру The Crucible Theatre (Шеффілд), де виступив у якості режисера в роботі над відновленням  постановки п’єси «Над зозулиним гніздом» (One Flew Over The Cuckoo’s Nest). Автор, співрежисер та актор п’єси «Віруючі — браття» (The Believers Are Brothers), яка була відзначена численними нагородами, зокрема, Fringe First іLustrum award. Цією п’єсою відкрився фестиваль Fringe в Единбурзі в 2017 році, після чого роботу було представлено в театрі The Bush Theatre і почалось її міжнародне гастрольне турне. Статті Джаваада про мистецтво та політику з’являлись у таких виданнях, як The Guardian, The Independent and The Stage, а кілька його книг вийшли у видавництві  Continuum і UnKant. Аліпур є співзасновником ряду промігрантських груп, зокрема BradfordSaysEveryoneStays, а також проекту Northern Lines, який використовує методику форум-театра для покращення життя економічно та соціально ізольованих людей.

Джульєтта Форстер. Серед нещодавніх робіт Джульєтти Форстер — постановка комедії «Сон літньої ночі» з нагоди відкриття сезону в театрі Shakespeare’s Rose Theatre — першому в Європі Шекспірівському pop-up-театрі. Серед режисерських робіт Джульєтти в якості  асистента режисера в театрі York Theatre Royal можна назвати такі: The Book of Dragon, Everything Is Possible: The York Suffragettes, The Machine Stops, Twelfth Night, Betrayal, The Crucible, See How They Run, In Fog and Falling Snow, Two Planks and a Passion, A Number, Angels & Insects, Blue/Orange, Morgana le Fey, Escaping Alice, Oleanna, Rupert Brooke, Beyond Measure, The Journey, Whatever Next! and Rabbit&Hedgehog, а також Objects of Terror, Henry IV і Tales from Kafka з Out of Character Theatre Company. Як асоційований фахівець-практик  театральної компанії Royal Shakespeare Company, в якості режисера керувала постановками спектаклів молодими колективами за мотивами п’єс «Буря», «Комедія помилок», «Багато галасу з нічого», «Генріх IV» (частина перша). Серед інших режисерських робіт: Sense and Sensibility (Theatre By The Lake); The Tempest (Winchester Theatre Royal); The Devil at Coventry, Alien Invasion, Five Princes and a Wedding and View  (Belgrade Theatre); The Legend of Perseus, The Night Before Christmas and Don’t Let the Pigeon Drive the Bus (Big Wooden Horse). Як арт-директор театральної компанії CFTC, підготувала та організувала національні турне п’єс «Ляльковий дім» і «Пасторальна симфонія». Джульєтта також є автором численних п'єс та інсценізацій.