Співробітниця Центру Митрополита Андрея Шептицького Лідія Шигимага розповідає про свою двотижневу подорож найкращими освітньо-культурними центрами Європи. У рамках гранту міжнародної мобільності Culture Bridges їй вдалося дослідити світові бібліотечні процеси, встановити професійні контакти та запозичити багато їдей для впровадження в українських публічних просторах.
Центр Шептицького у Львові – це мультифункціональний освітньо-культурний простір, частину якого займає Бібліотека Українського католицького університету і якому нещодавно виповнилось два роки. В Україні йому немає аналогів, тому для розвитку та вдосконалення Центру ми не могли запозичити вітчизняний досвід і довелося шукати його за кордоном. Виникла необхідність подивитись подібні установи, тому ми заповнили грантову заявку на поїздку до схожих центрів в Європі. Я багато читала про європейські сучасні бібліотеки і відібрала для себе найбільш цікаві. Для мене було важливо не тільки запозичити їхній позитивний досвід та налагодити співпрацю, а також вивчити проблеми, з якими стикались ці установи в ході своєї роботи з метою запобігання виникненню таких ситуацій у Центрі Шептицького.
Я відвідала Бібліотеку варшавського університету в Польщі, Королівську бібліотеку Данії в Копенгагені, Міську бібліотеку Мальме в Швеції, Публічну бібліотеку міста Орхус Dokk1 в Данії, Публічну бібліотеку Амстердама в Нідерландах та Міську бібліотеку Штутгарта в Німеччині.
У кожному місті я проводила по кілька днів. Звісно, в деяких бібліотеках хотілося б лишитись на довше. Наприклад, в Орхусі – я не очікувала, що цей центр настільки цікавий і величезний – 35 600 м², і одного дня там було замало. Бібліотека Dokk1 є частиною масштабної ініціативи Urban Mediaspace по перетворенню району Орхуського порту в сучасний міський простір. Це найкраща бібліотека 2016 року за версією Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій (IFLA). Вона побудована на місці колишньої промислової портової зони, в рамках проекту ревіталізації цієї території. Звідси і назва – це данина вантажним докам, що раніше знаходились там. Dokk1 відкрили у 2015 після довгої підготовки та завдяки фінансовій підтримці не тільки міста, а й партнерів. Під час будівництва відбувались консультації з жителями міста, організовувались фокус-групи, щоб краще вивчити потреби потенційних користувачів. Завдяки місцевим жителям, Dokk1 виконує ті чи інші функції, саме вони брали безпосередню участь у проектуванні бібліотеки, тестуванні, працювали над назвою та візуальною айдентикою. Посеред центру є дзвін, який лунає щоразу, коли в Орхусі народжується немовля.
Мені дуже сподобалась графотека у бібліотеці Штутгарта – там можна взяти додому не лише книги, але й твори мистецтва і міняти картини хоч кожен тиждень. Тобто існує каталог і ви можете обрати картину, яку візьмете до себе додому. Вся графіка застрахована, при затримці з повернення у користувача знімають кошти з карткового рахунку. Максимальний термін на який можна запозичити картину - 2 місяці. На поверсі з музикою є книги, ноти, диски і навіть фортепіано з навушниками, граючи на якому, ви нікому не заважатимете. Також там є мобільна бібліотека, яка обслуговується двома автобусами - Max та Moritz. Вони їздять у школи, дитячі садки та ті районах міста, де немає стаціонарного бібліотечного філіалу.
Слід відмітити продумані дитячі зони з меблями, розташованими близько до землі, щоб дитина могла дотягнутись самостійно до книжки. Взагалі всі відвідані мною бібліотеки не мали звичного для України поділу на дорослі та дитячі. Більшість центрів орієнтовані на дітей, адже діти приводять усіх решту – батьків, дідусів/бабусь та інших родичів. І, на відміну від дитячих садочків, де дітей залишають на вихователів, в таких центрах батьки самі взаємодіють зі своїми дітьми – бавляться, читають, разом займаються творчістю. Якщо взяти до прикладу бібліотеку Орхусу (Данія ) – там і велика дитяча зона, де можна грати футбол та теніс, і 3D принтер для підлітків, і стартап-інкубатор для школярів, і гурток в'язання для бабусь – тобто передбачено місце для кожного і всім комфортно в одному просторі.
Мене вразило, що бібліотеки, які були відкриті 10-15 років тому виглядають як абсолютно нові. Тобто їхнє будівництво було детально продумано і використовувались якісні матеріали. Ми, звісно, дуже відстаємо, особливо якщо говорити про державні бібліотеки, то трохи сумно стає через цю прірву. Тобто старі будівлі проводять ремонти, але реєстрація читачів продовжується на паперових формулярах, коли в Європі це все давно автоматизовано і система сама розставляє книги по поличках. Ми ще довго будемо наздоганяти. Окремо відзначу їхні фонди – це найдорожчі, найновіші та найякісніші видання, а також архівні колекції, графічні романи, платівки, ігрові касети. Ви можете взяти почитати останній комікс Marvel чи пограти в PlayStation.
Звісно, ситуація у бібліотечному секторі в Європі значно краща, ніж в Україні. Перше що кидається в очі – це автоматизований процес видачі та повернення книг. Тобто людина самостійно за допомогою комп'ютера шукає необхідну їй книгу, бере її з полички і підходить до автомату, наче на касу в супермаркеті. Так само книгу можна здати – через той самий автомат. В деяких бібліотеках навіть автоматизований процес повернення книги на поличку. Система автоматично повертає книжку туди, де вона стояла. Бібліотекар вже не бере участі в цьому процесі і не обслуговує читачів, він/вона виконує функцію консультанта – може порадити літературу до вашої теми, відповісти на конкретні запитання.
У бібліотеці Штутгарта до вашого читацького квитка окрім всіх особистих даних прив'язана ваша кредитна картка. Якщо ви затримуєте книгу довше за відведений термін чи взагалі не повертаєте, губите, наприклад, то з вашої картки будуть автоматично списані кошти.
У відвіданих мною закладах я підгледіла дуже багато методів, як удосконалити бібліотечну систему. У майбутньому хотілося б запровадити в першу чергу автоматизований процес видачі/здачі книг та систему безпеки. У нас такого немає і ще найближчими роками точно не буде, а там це працює вже не перший рік, тому можна було розпитати про всі переваги та недоліки, та дізнатись, з якими проблемами вони стикались у розробці та імплементації цих систем.
Знаючи в якій галузі та чи інша бібліотека може виступати експертом, ми можемо звертатися до них за порадами та експертизою. Наприклад, якщо це питання спеціальних колекцій чи стародруків, то краще співпрацювати з Данською королівською бібліотекою - там зберігаються середньовічні манускрипти, колекція старовинних фотографій, карт, східної літератури, колекція періодичних видань і нот, роботи данських драматургів та репертуари театрів. Якщо це стосується публічних послуг – то це бібліотеки міст Орхус або Мальме. А якщо це інноваційні рішення, то краще мати справу з бібліотекою Штутгарта.
Я продовжую подорожувати та відвідувати найцікавіші бібліотечні/культурні/громадські чи ревіталізовані об'єкти. Нещодавно повернулась з бібліотеки м. Риги, а у вересні відвідаю кращі центри Парижу. Також хочеться, щоб більше українських бібліотекарів та людей, які мають відношення до цієї сфери могли пройти навчання чи стажування у таких центрах. Адже впроваджувати якісь зміни набагато легше з однодумцями. Я веду до того, що глобальні зміни не можуть забезпечити низові ініціативи, це має ініціюватися та реалізовуватись на державному рівні.
Звісно, хочеться поповнювати фонди найновішими та найактуальнішими виданнями, впроваджувати нові технології, розширювати спектр послуг для відвідувачів та бути повноцінним учасником глобальних процесів, що відбуваються в бібліотечній та культурній сфері.
Ми співпрацювали з бібліотекою Варшавського університету. Мій колега ще раз відвідав їх, адже ми вирішили використовувати таку саму систему автоматизації бібліотечних процесів, як і у них, а саме Koha. Найбільше хотілося б попрацювати з Dokk1 – library and culture center in Aarhus, де існує дуже якісна система надання та аналізу послуг відвідувачам.
Фото: Центр Щептицького
