Як писати художню прозу? Як готувати себе до початку роботи над книжкою? Як відбувається процес створення роману чи прозової збірки - від задуму до шліфування чернеткових записів? Що насправді робить письменник і як стати успішним автором прози?
Мистецький арсенал. ЛітЛаб запрошує на воркшоп британського письменника Девіда Солоя «Як писати прозу» 6 березня о 14:00.
Подія відбувається за підтримки Британської Ради спільно з Письменницьким центром Norwich, Великобританія, в рамках Міжнародного літературного шоукейсу.
Тригодинна розмова про творчий процес та фахові підходи до творчості адресована насамперед тим, хто хоче зрозуміти, як працює письменник.
Захід відбудеться англійською мовою з послідовним перекладом на українську.
Подія безкоштовна. Попередня реєстрація є обов'язковою.
Девід Солой (David Szalay) – британський письменник. Автор кількох романів та збірок короткої прози. Навчався у Оксфордському університеті. Писав радіодрами для BBC. Отримав премії Бетті Траск та Джефрі Фабера за дебютний роман «London and the South East» (2008), став фіналістом Букерівської премії з романом «All That Man Is» (2016). Є автором романів «Innocent» (2009) і «Spring» (2011). Девід Солой увійшов до списку 20-ти топових британських письменників до 40 років видання «The Telegraph» (2016), а також списку найкращих молодих британських романістів від літературного журналу «Granta». «The Guardian» називає Солоя «одним з найкращих письменників, яких ми маємо».
У своїх текстах Девід Солой розкриває складні характери, дає голос героям, які перебувають у кризових ситуаціях, досліджує маскулінність. «Солой – досвідчений, визнаний письменник з гострим оком на амбіційних, зранених та тих, хто обманює себе. Його талант в тому, що він критично аналізує персонажів, але ніколи не втрачає поваги до них. Якими б сліпими чи винними, недосвідченими або жорстокими вони б не були, їхній творець знаходить їхню гідність» - пише «Commonweal Magazine».
Сам автор так говорить про героїв роману «All That Man Is»: «Я намагався представити їх правдиво – як внутрішнє життя, так і зовнішню поведінку. Більшість приватних думок людей, я підозрюю, часто виходять за рамки того, що прийнято говорити вголос. Це одна з дивних речей роману як форми – сучасного роману зокрема – те, як нам дозволяється підслуховувати найбільш таємні думки персонажів; це не так, як ми відчуваємо інших людей у нашому житті. Це, можливо, більше схоже на те, як ми відчуваємо самих себе».