Марія Задорожна - генеральний директор Національного художнього музею України. Музей, що знаходився на першій лінії минулорічних протестів на Майдані, став свідком насильства, – але також безпорадно спостерігав, як музеї і культурні центри Сходу України рунувалися і розграбовувалися сепаратистами. Марія написала цей блог для нас, щоб розповісти про безпрецедентні зусилля Музею, які були розгорнуті в минулому році, щоб захистити людей і допомогти музеям на сході України вижити.
Збройний конфлікт на Сході України страшний не лише своєю штучністю, а й повним нівелюванням сепаратистами законів і звичаїв ведення війни. Бойовики використовують як живі щити не лише цивільне населення, а культурні інституції. Так, сепаратисти захопили донецьку платформу культурних ініціатив «Ізоляція» та перетворили її на місце для катувань. Ряд музеїв Сходу України, як, наприклад, Музей історії і культури Луганська, Донецький обласний краєзнавчий музей, стали або військовими цілями, або джерелами воєнних трофеїв.
Такий стан речей, а також виснаження Києва як серця Революції гідності, територіальне положення Національного художнього музею, який бачив і пройшов усі лінії вогню Майдану, та безпрецедентне нівелювання людськими і культурними цінностями на Сході України призвели до того, що одного літнього дня мої колеги сказали: «Ми маємо щось зробити». Цим «щось» від «музею з левами» стала благодійна програма «Леви своїх не лишають».
Визначення місії нашої благодійної програми не було складним. Зібрані гроші було вирішено скеровувати на: 1) лікування військових, поранених у зоні антитерористичної операції (АТО) на Сході України та на 2) допомогу музеям, що постраждали в ході бойових дій. Проте для нас було важливо не перетворити акцію на черговий збір коштів. «Леви» мали також допомагати киянам і внутрішнім переселенцям, які переїхали до столиці, адже кожен українець уже практично рік почувається виснаженим і глибоко зраненим. Саме ці два вектори – бажання допомогти і тим, хто виконує свій обов’язок перед державою у зоні АТО, і цивільним різних вікових категорій із різними інтересами та душевними ранами – були визначальними у формуванні програми заходів «Левів».
Враховуючи велику кількість благодійних акцій по всій Україні, Музей опинився перед складним завданням: створити особливий якісний контент у стислі терміни. Тому що кількість поранених на середину літа, на жаль, постійно зростала. Ми вирішили, що характер наших заходів має бути максимально різноманітним: від арт-пленерів, «тихої дискотеки» в експозиції і мистецтвознавчих квестів до концерту запальних Dakh Daughters, поетичних вечорів, мистецької і дизайнерської лотерей і кінопоказів спільно з British Council Ukraine.
Оглядаючись назад, не віриться, що запустити перші події акції вдалося вже за півтора місяці після висловлення ідеї про її створення. Це стало можливим виключно через бажання кожного зробити. Практично ніхто – від музичних компаній і виробників фарб до художників і дизайнерів – не відмовився підтримати Музей своїм посильним ресурсом. Часто люди, до яких ми звертались по допомогу у сприянні реалізації «Левів», самі мали родичів, які воюють за територіальну цілісність України на Сході чи, як цивільні, переїхали із зони АТО. Тому на всіх рівнях – як особистому, так і громадянському – кожен намагався підтримати програму.
Як уже було зазначено, стояла мета не просто зібрати максимальну суму за мінімальний час, але й підтримати людей із різними категоріями поранень – від спліну та фрустрації через почуття невизначеності та безсилля до осколків, розкиданих по всьому тілу і болю втрат. Через це ми не встановлювали надвисоку платню за свої заходи. На більшість подій, як от, наприклад, на кінопокази від British Council Ukraine, вхід був безкоштовним із рекомендацією сплати благодійного внеску на вибір відвідувача. Це дозволило залучити максимально широку аудиторію – від студентів до пенсіонерів, від домогосподарок із маленькими дітками до поранених вояків, які повернувшись із зони АТО, вже стали на ноги.
Деякі заходи «Левів» мали фіксовану плату. Наприклад, «тиха дискотека» в експозиції чи участь у лотереї. Безпрограшна мистецька лотерея, де кожен учасник за свій внесок міг отримати твір відомого українського митця, стала дуже популярною. Сам формат лотереї був обраний через інклюзивність і рівність у питаннях фінансових можливостей. Благодійні арт-аукціони зараз надзвичайно поширені в Україні. Проте якими би шляхетними мотивами не керувалися учасники, змагаючись за лоти, вони обов’язково так чи інакше змагаються й у своїй платоспроможності. Для лотереї ж була встановлена фіксована вартість участі (200 грн). За цю суму людина могла отримати як роботу студента-початківця, так і полотно вже визнаного митця. Багатьом відвідувачам так сподобалася ця ідея, що вони брали участь у лотереї кілька разів.
У рамках програми «Леви своїх не лишають» знаковою стала виставка Тараса Полатайка. Художник представив кілька великих фотопортретів бійців із Воєнного госпіталю Києва та зробив аудіозаписи їхніх історій. Кілька солдат-учасників цього проекту згодом відвідали виставку. Проте кількох, на жаль, уже немає серед живих.
Наша акція безстрокова і триватиме до перемоги. Ми відчуваємо як потребу у ній, так і її вплив. Окрім дяки гостей і постійно зростаючої аудиторії, нам вдалося зібрати вагому суму: станом на 3 лютого 2015 р. – 171 794 грн. Щодо витрат на допомогу військовим, то частина зазначеної суми скеровувалась як на лікування конкретних поранених, так і на закупівлю ліків і медичних аптечок. Що стосується музейної частини, то, на жаль, більшість пошкоджених культурних інституцій знаходиться на території, підконтрольній бойовикам. Тому частина грошей передана не на відновлення музеїв, що зараз є логістично неможливим, а для допомоги сім’ям музейних співробітників.
На жаль, попри так зване перемир’я, війна на Сході України триває. Але ми продовжуємо розробляти нові події для нашої програми не тільки через це. Потрясіння, які дав українцям цей рік, допомогли нам переосмислити свої цінності, бажання, своє ставлення, свою співпричетність. Українці відкрили в собі та навколо себе багато того, чим ніколи не переймались раніше. І тому дуже важливо підтримувати цю відкритість, зокрема у царині культури, і тоді, коли настане мир. А він обов’язково настане.
Марія Задорожна, генеральний директор Національного художнього музею України.
